Вівторок
19.03.2024
12:57
Категорії розділу
Актуально))) [179]
Свято... [60]
День народження...))) [1]
Змагання [7]
Семінар [11]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту
Пилипчанський НВК "ЗОШ І-ІІІ ступенів- ДНЗ"

5 ознак того, що ваша дитина стає підлітком

Часто батькам здається, що хамство, зухвалість, брехня — це жахливо, дитина раптово «зіпсувалася». Чому це нормально, пояснює підлітковий психолог, Марія Завалішина.

Читаємо далі за посиланнямhttps://dytyna.blog/5-oznak-togo-shho-vasha-dytyna-staye-pidlitkom/?fbclid=IwAR09mnSxVpGF1tDZartKPMk2BtkzmzdVF5gbugz5SetXribclxwE3G6773k

 

Як витягнути дитину з кіберреальності?

Нам вже звичніше бачити дитину з гаджетом, ніж з м’ячем у руках. Потрібно не дозволити дитині вирости у кіберреальності та повернути її на планету Земля.

Дітям подобається віртуальна реальність своєю гнучкістю. Там вони можуть стати ким завгодно і коли завгодно. На жаль, але і без того рухома дитяча психіка, накладаючись на рухливість віртуала, може призвести до сумних наслідків. Їхнє життя в умовах віртуального світу не має нічого спільного з реальністю. Далі - дуже актуальні поради психологів і педагогів, зібрані докупи:  https://dytyna.blog/yak-vytyagnuty-dytynu-z-kiberrealnosti/?fbclid=IwAR1xAsDjg2GfvevM-x2FsvXOK1tYCLnVVszKYg7l_lLyVMxDxIWM7eI8K3Q


Чому підлітки чинять необдумано й що з цим можна зробити батькам та в школі ?

18 Лютого 2021,    Світлана Ройз

Я відстежила сезонність хвиль тривоги і страшних новин про підлітків. Спогади у Фейсбуці саме в ці дні піднімали матеріали про паніку, синіх китів, ризиковану поведінку підлітків у 2017–19 роках.

Коли щось загрожує життєвості, безпеці, особливо наших дітей – природно панікувати. Природно відчувати жах, безпорадність, дізнаючись інформацію про трагедії. Але під час паніки ми точно обираємо не конструктивні дії. Ми суб’єктивні.

Мене позначають у постах у батьківських групах, і приходять повідомлення від батьків і вчителів із запитаннями, на які в мене немає однозначної відповіді: як напевне уберегти дітей від страшних виборів?

Пошукаймо відповіді разом.

1. Синдром Вертера (пошукайте, будь ласка, інформацію про це). Чим докладніше, активніше, “більш насиченою” буде подаватися інформація про трагедії в ЗМІ – тим більше буде провокуватися подібна поведінка. Причому, саме в тій віковій категорії, саме в того типу, який описують у новинах. Не можна робити інформацію про ризик, самогубства “смачною”. Є дослідження про вплив зменшення інформації про трагедії на кількість “послідовників”. Пошукайте їх, будь ласка. Я дуже сподіваюся на відповідальність ЗМІ.

2. Якщо прямо зараз сталася критична ситуація – говорити про неї з дітьми має не “зовнішній експерт”, а ті, хто дітям близькі, ті, кому вони довіряють. Ті, хто можуть розділити їхні почуття. Їм важливо відреагувати – на страх, провину, злість (у кінці тексту запропоную конкретні дії). Можна почати розмову з того, що ви дізналися страшну інформацію і що ви відчуваєте…

3. Забороняти соцмережі, гаджети – марно. Це ілюзія безпеки, ми нічого не можемо забрати, не давши взамін рівноцінне.

4. Я зараз уважно вивчаю тему депресії і статистику щодо депресивних розладів у світі. Ризик депресій вище в дівчат-підлітків (і в жінок) у всьому світі. Самооцінка в дівчат більш “вразлива”.

ЩО НАМ ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ ПРО ПІДЛІТКІВ

  • Це час “пустелі отроцтва”. У якій страшно, у якій дуже багато амбівалентних почуттів і станів, їх дуже складно витримати. Крім агресії, ейфорії, тривоги, підлітковому віку властивий стан “емоційної обнулення”. Нудьги. Порожнечі. У здоровому стані ця нудьга змушує нас шукати діяльність, у якій ми би відчували реалізацію. Але в підлітків часто за нею йде прояв румінації (нав’язливих думок): незадоволеності, злості, болючої туги. Цього стану болісної туги діти намагаються уникнути, вибираючи дивні і страшні дії. Для нас маркер того, що важливо терміново включатися, – шрамування. Біль фізичний затуляє біль емоційний. Витримати фізичний біль може бути легше, ніж душевний.

  • Це час суб’єктивного переживання тотальної самотності, крихкості внутрішніх опор і невпевненості в зовнішніх. Дитина, яка дорослішає, не може спертися на внутрішню територію (і все, що її стосується, включно з батьками) – саме там відбуваються глобальні зміни на всіх рівнях. Вона шукає опори, схвалення, визнання “зовнішньої”. Саме тому їм так важливо крикнути у світ: “А Я..” (у Тік-Тоці, Інстаграмі тощо). Але частіше вдається: “А в мене…”. Вийшовши з підліткового віку в здоровому стані вони прийдуть до СИЛИ Індивідуальності.

  • Запитання підліткового віку: “хто я?”, “що я можу?”, “на що можу вплинути?”, “як далеко поширюється моя влада?”, “що я можу витримати?”. Як ми можемо в усьому цьому допомогти:

багатьом складно дочекатися результатів (на це просто може не вистачати “потужності”, і це особливість цього покоління). Їм важливі “швидкі проєкти”: кулінарія, проєктні табори, обмежені в часі проєкти, “тренінги вихідного дня”;

їм важлива близькість. Безпечне коло спілкування – настільні ігри, наукові гуртки, рукоділля, будь-які майстер-класи, хобі, творчість, навчальні проєкти, курси програмування, шашки-шахмати, фото-майстерні, створення мультфільмів. Це прирівнюється до психотерапії;

якщо вам вдасться залучити їх до музики – хоч барабани, укулеле – це вплив на “внутрішню ритмізацію”, це “кондиціонер” для їхньої розпеченої лімбічної системи. Є таке правило: школи, у яких є хор і театр, – у меншій зоні ризику щодо булінгу;

відчуття важливості необхідне в цьому віці: важливості свого внеску в спільноту (школи, класу, району…), волонтерство, тьюторство, соціальні проєкти. Навіть діти 4 класу можуть проводити майстер-класи в першокласників (потрібно тільки продумати, як цього досягати в умовах карантину);

привчання до рефлексії – сторітелінг, написання есе, літературні гуртки, читання. Зробімо читання модним;

майндфулнес, медитації, візуалізації: усе це – гальмівна система під час збудження. Ці практики допомагають “вижити в пустелі”;

здорова критичність – будь-які логічні ігри, “Що? Де? Коли?”, проєкти з розвінчанням міфів, експерименти, ігри в мафію, знову-таки – програмування, шахи-шашки;

в арттерапії в роботі з підлітками ми використовуємо тему лабіринту: проходження лабіринтів-квестів, малювання лабіринтів. Ми привчаємо до відчуття, що вихід є. Логічний. Безпечний. У життя.

  • Завдання підлітків – перейти на “своє внутрішнє харчування”. Для цього потрібно відокремитися від “харчування маминого”. У всіх сенсах. Від харчування емоційного, від залежності від найбільш значущої фігури (часто це проявляється буквально – у відмові їсти ту їжу, яка прийнята в сім’ї, готується мамою, знецінення мами і її ролі). Якщо дитина заявила, що буде вегетаріанцем/-кою – попросіть навчити вас нових страв (і компенсуйте те, що вважаєте важливим, вітамінами).

  • Будьте зі мною – відпустіть мене” – постійний стан підлітків. Їм так важливо відчувати від нас: “Я з тобою! Я зможу в себе вмістити те, що ти зараз переживаєш. Ти можеш, “спираючись на мою силу”, рости. І поруч зі мною ти можеш розслабитися й на мене покластися”. Це дуже складно. Бути батьками підлітка – випробування.

  • Ми пам’ятаємо, що на рівні фізіології відбуваються величезні зміни, які залишають відчуття перевантаження і стан “це неможливо контролювати”. Гормональні перебудови, зростання стоп, зміна зросту, усіх обсягів, гормональні американські гірки, зміна режиму сну. Відповідальність за будь-які невдачі дитина переносить на тілесність. І, знаєте, підлітковий вік – саме час для онлайн-курсів зі стилю, макіяжу, освоєння сценічної ходи та ін. І, звісно, спорту.

  • Процеси, що відбуваються в мозку: префронтальна кора (що відповідає за раціональну поведінку, контроль, критичність, аналіз, оцінювання ризиків) і лімбічна система (що відповідає за переживання, формування емоцій) у підлітковому віці абсолютно не дружать. Через гіперактивність лімбічної системи й неможливість гальмування (через незрілість префронтальної кори й недостатність зв’язків) дитина моментально спалахує в разі будь-якої (уявної) небезпеки. Саме лімбічна система жадає ризику. А префронтальній корі не вистачає сили її зупинити.

Дорослій людині важливо бути фасилітатором цього важливого процесу. І проводити це має той, кому діти довіряють.

Пошук відповідей, робота в групі – уже стає “виходом із лабіринту”.

Усіх дорослих я питаю: “Коли ваша дитина вам і з вами усміхалася? Чи дозволяєте ви дитині вас чогось навчити? Яка улюблена страва вашої дитини? А як ваша дитина знає, що ви її любите, що вона для вас важлива?”.

Нехай наша любов буде для дітей очевидною. А нам вистачить сил і мудрості дати їм опору в їхньому дорослішанні. І нехай нам буде за них спокійно.

Світлана Ройз, дитяча та сімейна психологиня

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ

Нам важливо дати можливість підлітку “скинути збудження” (раптом – вони захочуть займатися спортом, можуть допомогти батут, “лазерні бої”, будь-які псевдо-агресивні ігри).

У позитивній психотерапії є красива модель балансу або “ромб балансу”. Уявіть ромб, у вершинах якого стоять найважливіші теми життя:

  • тіло (здоров’я, харчування, спорт, гігієна, сон…);

  • контакти (спілкування, близькість, сім’я, друзі…);

  • реалізація (діяльність, навчання, робота…);

  • сенс (фантазії, творчість, майбутнє, мрії, цілі, цінності).

В ідеальній системі всі сторони ромба мають бути рівнозначними, але в реальному – якийсь кут може бути “відтягнутим”, перевантаженим, деформуючи всю структуру. І нам важливо не зменшити кут, який “виділяється”, а продумати, як збільшити інші. Це стосується й дітей, і дорослих.

 


 

 Українські   народні   традиції,  які  варто   пам'ятати

                                                                                                                                                                                                                       

 Які існують новорічні традиції в Україні – люди старшого покоління нам можуть прочитати довгу лекцію про те, що таке «старий  новий рік» про календар і так   далі. Так, дійсно, історія з датами досить не проста: наші предки святкували Новий Рік і в березні, і  в січні, навіть у вересні. А ми із задоволенням встигаємо   два  рази посвяткувати і «старий» і «новий», і Коляду, і Різдво, і Щедрий вечір, і  Водохреща.

              Святковий стіл із купою страв, щедрування, засівання і навіть ворожіння – все це в тій чи іншій мірі залишилось і дотепер.

              Проте дати – це не найважливіше. Не залежно від того, як вони мінялись, традиції – це те, що ми дійсно маємо зберегти і передати наступним   поколінням. Тож далі піде мова   не  про історію, а саме про        українські новорічні традиції.


                  Характерною рисою новорічного святкування в Україні було щедрування – обхід хат із побажаннями щастя та здоров’я членам сім’ї і розвитку господарства. Цей обряд                                                супроводжувався «щедруваннями» у віршах чи піснях. Звичайно, пандемія коронавірусу внесла свої суттєві корективи, тому побачити світковий вертеп у селі було особливо великою                                           вдачею.

              Ось одне із традиційних новорічних привітань: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Щоб краще родило як уторік. Жито,                                          пшениця,   горох, сочевиця! Коноплі до стелі, а льон по коліна! Щоб хрещена голівка не боліла!»

            Господарі радісно зустрічали посівальників, пригощали їх яблуками, пиріжками, цукерками, печивом та дрібними грошима. Зерно, яке «посівальники» розкидали у домі під час                                                 поздоровлень, господиня обережно змітала та давала їсти курям, щоб ті краще неслись.

               Санта Клаус VS Морозко. Усім в дитинстві розповідали про те, що десь цього міфічного чоловіка називають Санта-Клаусом, десь Пер Ноелем, а у нас і в Росії – Дідом Морозом.                                            Проте це ствердження хибне. В українській міфології не було ніякого Діда Мороза, а був такий собі Морозко – сивий дід з великими червоними губами і  бурульками на обличчі. Але він                                         асоціювався з зимою, а не конкретно з Новим Роком.

             Так само не було в українських новорічних традиціях і ялинки, без якої ми сьогодні не уявляємо цього свята. Натомість був «дідух», якого робили з першого або                                                          останнього зажинкового снопа. Обв’язували дідуха стрічкою, прикрашали різнокольоровими смужками, яблуками, спеціально виготовленим печивом, засушеними квітами і ставили у                                               світлиці біля покуття. Стояв «дідух» у світлиці протягом усіх новорічних і різдвяних свят, а символізував він спільного предка.


 

           Сьогодні ж в українців традиції дещо змінились – замість дідуха давно стала рідною прикрашена іграшками ялинка, а дітки беззаперечно вірять у Діда Мороза. Проте                                                багато традицій залишаються і до сих пір. До святкової вечері так само як і колись, подають дванадцять страв, а у перший день нового року люди ходять в гості одне до одного із                                                     привітаннями. Засівання також залишились досить поширеною традицією, особливо у селах, де часто навіть так само зодягаються у новорічні костюми.

        Щодо ворожіння – це радше сприймається тепер як розвага для дівчаток підліткового віку, котрі ворожать на свого майбутнього судженого. Наприклад, є прикмета, що коли                                                   дівчина вийшла вперше у новому році з дому, потрібно запитати у першого зустрічного чоловіка на вулиці, як його звати – так буде звати і її майбутнього нареченого.

І головне, що залишилось і до сих пір – це атмосфера сімейного свята та віра у те, що з настанням нового року прийде нова радість та життя принесе ще багато хорошого. Чого і ми вам зичимо. Бережіть свої народні традиції, бережіть тепло і затишок у своїх оселях, бережіть себе і нашу рідну землю!

                                                                                                                               Олена Зайченко, Тетяна Морозова