Єдиний спосіб відкриття меж можливого —
це зробити крок за ці межі, у неможливе.

(Другий закон Артура Кларка)

Закон України «Про освіту» «регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права…».

В ньому зазначено, що «здобувачі освіти мають право на :… індивідуальну освітню траєкторію, що реалізується, зокрема, через вільний вибір видів, форм і темпу здобуття освіти, закладів освіти та запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін та рівня їх складності, методів і засобів навчання».

Закон роз’яснює: «Індивідуальна освітня траєкторія в закладі освіти може бути реалізована через індивідуальний навчальний план». Батьки здобувачів освіти теж мають право «брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану».

Сучасна система освіти в Україні суттєво звужує межі дії закону, зокрема, в реалізації індивідуальної освітньої траєкторії та індивідуального навчального плану. Однією з перепон є «Навчальні програми» - документ, в якому окреслюється коло основних знань, умінь і навичок, що підлягають засвоєнню з кожного окремо взятого навчального предмета.

Перш за все слід зазначити, що згідно з законом «Про освіту», невіддільним складником системи освіти є дошкільна освіта. Вона відповідає нульовому рівню Національної рамки кваліфікацій.

Про рівень знань та умінь дітей дошкільного віку можна дізнатися з «Базового компонента дошкільної освіти».

«Базовий компонент дошкільної освіти ― це Державний стандарт дошкільної освіти України, який реалізується програмами та навчально-методичним забезпеченням, що затверджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. У ньому зведено норми та положення, що визначають державні вимоги до рівня освіченості, розвиненості та вихованості дитини 6 (7) років; сумарний кінцевий показник набутих дитиною компетенцій перед її вступом до школи».

Отже, дитина стає на шлях індивідуальної освітньої траєкторії ще в дошкільному віці. Набуває знання під час відвідування дошкільних дитячих закладів, вдома. З набутими знаннями та уміннями дитина йде навчатися до школи.

Таким чином, на даному етапі розвитку освіти в Україні про орієнтовний рівень знань майбутніх першокласників можна дізнатися із Закону «Про освіту», «Базового компонента дошкільної освіти» та з «Навчальних програм для початкової школи».

Не всі діти відвідують дошкільні заклади, в яких діяльність педагогів спрямована на всебічний розвиток малюків згідно з «Державним стандартом дошкільної освіти України». Ті діти, вихованням і розвитком яких займаються переважно вдома, можуть мати знання та уміння, що відрізняються від зазначених у «Базовому компоненті дошкільної освіти».

Про відповідність можна було б дізнатися з «Навчальних програм для початкової школи», але більшість з них не може бути орієнтиром рівня знань та умінь майбутніх школярів.

Так, у програмі з математики зазначено: «Формування початкових математичних знань, умінь і способів діяльності, їх практичне застосування ґрунтується на суб’єктному досвіді дітей, набутого ними або у сім’ях, або у дошкільних чи інших навчальних закладах. Дошкільники, як правило, володіють уміннями орієнтуватися у просторі та визначати розташування у ньому різних об’єктів навколишнього світу; лічити, принаймні, в межах 10, робити елементарні узагальнення, висновки, висловлювати власні цінувальні судження.

Ці уміння служать основою для формування предметної математичної компетентності в початковій ланці освіти.»

Якщо з навчальної програми «Українська мова» (для шкіл з навчанням російською мовою) можна дізнатися наступне: «Формуючи українське мовлення у 1 класі, треба враховувати, що до школи діти розмовляли здебільшого російською мовою.

Перебуваючи в російськомовному оточенні (родина, дитячий заклад), діти практично оволоділи орфоепічними й граматичними уміннями та словниковим запасом російської мови (засвоїли від 3500 до 5000 слів). Вони вільно висловлюють думку російською мовою. Таких умінь щодо української мови учні не мають.», то в програмі «Українська мова. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів 1-4 класи (ОНОВЛЕНО)» не сказано, якими знаннями та уміннями повинні володіти діти.

В програмах з природознавства, образотворчого мистецтва, трудового навчання також відсутня інформація про те, які знання та уміння повинні мати діти, які прийшли навчатися до першого класу.

Отже, просліджується відсутність наступності між дошкільною та початковою освітою. Знання та уміння, з якими майбутні учні йдуть до школи, будуть різнитися. Відповідно, діти повинні навчатися за індивідуальними планами.

Але в «Навчальних програмах початкової школи» не зазначено, як вибудувати індивідуальну освітню траєкторію дитини та розробити індивідуальний навчальний план.

Так, в програмі з української мови можна прочитати: «Кількість годин на вивчення кожної теми вчитель встановлює самостійно, орієнтуючись на рівень підготовленості класу.», тобто вчитель повинен спрямовувати свою діяльність перш за все на клас, а не на окремих дітей.

В програмі з математики зазначено: «…Це дозволяє авторам створювати варіативні підручники, а вчителям – складати календарно-тематичний план відповідно до навчально-методичного комплекту, за яким навчаються учні, і з огляду на конкретну навчальну ситуацію у класі та педагогічну доцільність.», що теж орієнтує не на учня, а на клас. Індивідуальний підхід запропоновано лише під час вивчення додаткових тем: «Водночас, передбачено диференціацію змісту навчання: до програми кожного класу подано орієнтовний перелік додаткових тем для можливого розширеного вивчення курсу. Учитель може обирати теми самостійно з огляду на індивідуальні можливості і потреби учнів.»

У програмі з природознавства хоча й зазначено, що «домінуючу роль учитель відводить власним дослідженням та спостереженням школярів…», але, виходячи з програми, це можливо лише за умов організації навчання всього класу: «Кількість годин на вивчення кожної теми учителі визначають, враховуючи підготовленість класу…».

«Я у світі. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів 3-4 класи» пропонує наступне: «Розподіл годин на вивчення кожної теми та вибір конкретного навчального матеріалу залишаються за вчителем.»

Початкова школа готує дитину до подальшого навчання. В Законі України «Про освіту» сказано, що початкова освіта відповідає першому рівню Національної рамки кваліфікацій.

Згідно з законом «Про освіту» набути знання та уміння, які відповідають даному рівню, дитина може, навчаючись за індивідуальним планом. Але в «Навчальних програмах для початкової школи» не передбачено такої освітньої діяльності.

Отже, початкова школа не пропонує учням працювати за індивідуальними навчальними планами. Про участь батьків в розробленні індивідуального навчального плану теж не йдеться.

Базова середня освіта відповідає другому рівню Національної рамки кваліфікацій. Але в «Навчальних програмах 5-9 клас» як і в «Навчальних програмах для початкової школи», не передбачено навчання за індивідуальним планом.

Вчителю рекомендовано орієнтуватися перш за все на клас: «…Серед рекомендованих видів робіт учитель може обрати ті, які вважає найбільш корисними, до того ж він може змінювати теми висловлень у відповідності до інтересів і потреб кожного класу…» («Зміни до програм з предметів гуманітарного циклу. Українська мова. 5-9 класи»). Або «Вчитель самостійно визначає обсяг годин на вивчення окремої теми навчальної програми, за необхідності має право змінювати порядок вивчення тем у межах класу». («Зміни до програм з предметів гуманітарного циклу. Мистецтво. 5-9 класи»).

В «Змінах до програм з циклу точних та природничих наук» можна простежити подібний підхід до організації навчальної діяльності. Індивідуальний підхід до організації навчання простежується лише через те, якими компетентностями оволоділа дитина: «Головним в оновленні програм ми вважаємо перехід до компетентнісного підходу. На перше місце в структурі програми поставлено очікувані результати навчальної діяльності учня. За такого підходу чітко видно, якими компетентностями має оволодіти дитина при вивченні теми. Змістова частина програми в даному разі стає похідною компетентнісної частини. Учителю не потрібно концентрувати увагу на змісті матеріалу, бо у нього є дороговказ – компетентності, якими має оволодіти дитина і під ці компетентності будує виклад навчального матеріалу.» («Зміни до програм з предметів гуманітарного циклу. Географія. 6-9 класи»).

В програмі з української літератури (5-9 клас) сказано: «Загальнонавчальні уміння й навички (ключові компетентності) забезпечують становлення суб’єктності учня-читача, його автономності, яка є осердям компетентнісного навчання. Їх учитель, дбаючи про послідовність і наступність, сам «розписує» у календарно-тематичному плані з урахуванням індивідуальних особливостей учнів конкретного класу.» Отже, вчитель вирішує, орієнтуючись на «Навчальні програми», що і коли будуть вивчати діти.

Яким чином за таких умов можуть бути реалізовані індивідуальна освітня траєкторія та індивідуальний навчальний план? Відповіді на це питання у «Навчальних програмах» та «Змінах до програм» немає.

Але існує нагальна потреба в побудові індивідуальних освітніх траєкторій, навчанні за індивідуальними планами.

Як було сказано вище, індивідуальна освітня траєкторія бере початок тоді, коли дитина знаходиться в дошкільному віці. Знання та уміння дітей відрізняються, як різняться їх психологічні та фізичні особливості. Ці особливості слід враховувати під час розроблення індивідуального навчального плану.

Так, діти з різним типом темпераменту працюють у різному темпі, по-різному реагують. У підручнику Трофімова Ю.Л. «Психологія» зазначено:

«Так, для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі рухи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, в рисах поведінки холерика можуть закріпитись такі риси, як нестриманість, гарячковість, нездатність до самоконтролю в емоціогенних умовах.

Сангвінічному темпераменту притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки й рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас переживання сангвініка неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а іноді й поверховості.

Меланхолійний темперамент пов'язується з низьким рівнем нервово-психічної активності, стриманістю та приглушеністю моторики й мовлення, значною емоційною реактивністю, глибиною і стійкістю почуттів при слабкому зовнішньому їх виявленні. Тому за недостатнього виховного впливу в меланхоліка можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, замкненість і відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які не відповідають об'єктивній дійсності.

Флегматичний темперамент характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій».

У підручнику «Загальна психологія» (автори: О.В.Скрипченко, Л. В. Долинська, З.В.Огороднійчук та ін.) сказано: « Прикладом того, як учитель має враховувати певні риси темпераменту в процесі роботи з дітьми різного темпераменту, може бути дослідження B.C. Мерліна. Автор спостерігав двох учнів початкової школи з різним темпераментом та однаково позитивним ставленням до навчання. Він дав такі характеристики учням:

Учень М.: Рухи мляві, слабкі та невиразні, на уроках спокійний, не кричить. Сидить завжди в одному й тому самому положенні, постійно щось тримає та крутить у руках. Коли його викликають, то повільно виходить до дошки. Відповідає голосно, але повільно. Якщо перервати відповідь, хлопчик соромиться, голос його стає глухим та тихим - такий стан залишається надовго. Настрій коливається між пригніченим та спокійно-веселим. У цього хлопчика меланхолічний темперамент.

Учень Ш.: Рухи швидкі та жваві. Під час уроку постійно змінює позу, безперервно розмовляє з іншими учнями. Дуже активний. На будь-яке запитання вчителя піднімає руку та відповідає, не турбуючись, правильно чи неправильно. Говорить голосно, швидко. На перервах ніколи не сидить на місці, бігає по коридорах, бореться з хлопцями. Переважає веселий, життєрадісний, але швидко мінливий настрій. Характерні дуже виразні та сильні емоційні реакції. Нестриманий та непосидючий. Це хлопчик холеричного темпераменту.»

Отже, з огляду на психофізіологічні особливості дітей, існує вірогідність зовнішнього тиску у вигляді навчального навантаження, адже навчання відбувається за єдиними для всіх «Навчальними програмами». Занадто велике для певної дитини навчальне навантаження може дати зовні ефектні результати, наприклад, високий темп читання, швидкість письма тощо. Але таке навчання може призвести до психосоматичних розладів, загальмувати особистісний та фізичний розвиток дитини.

Саме тому дитина повинна навчатися за індивідуальним навчальним планом, завдяки якому зможе працювати в комфортному для себе темпі, опрацьовуючи навчальний матеріал відповідного рівня складності.

Індивідуальний навчальний план не є сталим за формою. Його доцільно коригувати відповідно до виявлених знань, умінь, потреб дитини.

Реалізації освітньої траєкторії та індивідуального навчального плану допоможе також організація освітнього середовища.

Доцільно, щоб на початковому етапі навчання (1-2 клас) предмети були згруповані. Вчитель зможе, орієнтуючись на дітей, створювати комфортне для них освітнє середовище. Перерви робити тоді, коли цього будуть потребувати діти, добирати такі форми роботи, які будуть комфортними для учнів. Така діяльність допоможе формуванню індивідуальної освітньої траєкторії, адже в комфортному освітньому середовищі педагог зможе виявити інтереси, потреби учня/учениці.

Освітнє середовище буде сприятливим для всебічного розвитку, якщо дитині за необхідності буде доступною допомога тьютора. В індивідуальному освітньому плані такого учня/учениці доцільно зазначити, що дитина може виконувати самостійно, а за яких умов потребує підтримки. Таким чином, буде створено можливість поступово розширювати «зону найближчого розвитку» (те, що дитина виконує з допомогою вчителя/ тьютора), а слідом, відповідно, буде збільшуватись і «зона актуального розвитку» (знання та навички, якими дитина впевнено користується). Можливість скористатися послугами тьютора повинні мати всі діти, які мають в цьому потребу.

Дитина за підтримки батьків або осіб, які піклуються про неї, вчителя/ тьютора бере участь у розробленні свого індивідуального навчального плану. Батьки або особи, які піклуються про дитину, також повинні реалізувати своє право на участь в його розробленні. Діти повинні мати можливість вибрати не лише навчальну дисципліну, а й рівень складності.

Певні теми здобувачі освіти можуть вивчати вдома. Якість навчання буде вищою, якщо їм буде доступною онлайн-освіта. Для цього слід створити мережу освітніх онлайн-платформ.

Перепоною на шляху реалізації індивідуальної освітньої траєкторії є класно-урочна система, яка стандартизує підхід до навчання і суттєво звужує можливість працювати за індивідуальним навчальним планом. Діти не можуть працювати в комфортному для них темпі, обмежені у виборі навчальних дисциплін та їх складності. Це породжує психосоматичні розлади, демотивує стосовно набуття знань.

За умови скасування класно-урочної системи з третього класу можливим є навчання, яке побудоване на вивченні дитиною однієї навчальної дисципліни (або двох-трьох) протягом дня. Таким чином, буде створене освітнє середовище, в якому учні набувають знання з певної навчальної дисципліни не уривками («один урок – один параграф»), а вивчаючи тему. Тему протягом навчального дня можна розглядати як з позиції теорії, так і практично, експериментально.

Предмети, пов’язані між собою, доцільно не відокремлювати один від одного («Українська мова», «Українська література» тощо), а, навпаки, об’єднувати («Українська мова і література»).

Замість уроків можна працювати за навчальними днями - «Математика», «Іноземна мова» тощо. Можливо поєднувати протягом навчального дня дві або три пов’язаних між собою навчальних дисципліни, наприклад, «Образотворче мистецтво» та «Музичне мистецтво».

За умов такого підходу домашні завдання будуть добровільними, творчими, тобто такими, що сприяють розвитку пізнавальної мотивації.

Даний підхід є гнучким. Він створює умови, які є комфортними для тих, хто вибрав навчання вдома. Діти також зможуть за бажанням або потребою відвідувати заняття в школі.

Такий освітній підхід допоможе не лише покращити знання учнів, а й створить можливість для розвитку навичок соціальної взаємодії.

Навчання за предметними днями доцільно продовжувати й надалі.

Для створення комфортних психологічних умов і розвитку та корекції комунікативних процесів необхідно, щоб у школі було два психологи, один з яких супроводжує учнів початкової школи. Психолог допоможе розробити оптимальний індивідуальний навчальний план з урахуванням психологічних особливостей.

Важлива роль у реалізації індивідуальної освітньої траєкторії та індивідуального навчального плану належить вчителям-фасилітаторам. «Фасилітація (facilitation) - це професійна організація процесу групової роботи, спрямована на прояснення і досягнення групою поставлених цілей. Процес фасилітації призводить до підвищення ефективності групової роботи, залучення та зацікавленості учасників, розкриття їх потенціалу.» Завдяки фасилітації освітній процес сприяє особистісному зростанню дітей, адже за таких умов учні є активними суб’єктами навчальної діяльності. Діти не лише беруть участь у розробках індивідуальних навчальних планів, а й активно працюють згідно з ними.

Отже, щоб здобувачі освіти реалізували право набувати знання та уміння згідно з Законом України «Про освіту», необхідно зробити наступні кроки в напрямі реалізації індивідуальної освітньої траєкторії та індивідуального навчального плану.

Рекомендації.

1. Забезпечити наступність між дошкільною та початковою освітою - індивідуальна освітня траєкторія бере початок під час набуття дитиною знань та умінь в дошкільному віці.

2. Передбачити в штатному розписі закладу освіти посаду тьютора з відповідною кількістю штатних одиниць.

3. Згрупувати навчальні предмети, які веде вчитель початкових класів, (1-2 клас). Це створить умови для виявлення особливостей дитини, які будуть враховані під час розроблення індивідуального навчального плану.

4. Скасувати класно-урочну систему як застарілу. Це надасть можливість дітям працювати в комфортному темпі, що позитивно вплине на психологічне здоров’я.

5. Здійснювати освітній процес за системою «предметні дні». Навчання за цією системою створить можливість ефективно будувати індивідуальну освітню траєкторію.

6. Створити мережу платформ для онлайн-освіти, що буде сприяти покращенню освітнього процесу і зробить загальнодоступними форми освіти такі як дистанційна, мережева, екстернатна, сімейна (домашня). Це надасть можливість ефективної навчальної діяльності відповідно до індивідуальної освітньої траєкторії здобувача освіти.

7. Організувати та провести тренінги для вчителів з навчання навичкам фасилітації. Дана комунікативна складова буде сприяти реалізації індивідуальних навчальних планів здобувачів освіти за умов групової роботи.